Михайлівський Золотоверхий Cобор

Основоположником цього Собору є Святополк Ізяславич, князь Київської Русі. В період від 1108 до 1113 року відбувалася його будівництво, а в архітектурному вирішенні він представляє українське бароко. Завдяки старанням архітектора Юрія Лосицького, відбулася відновлення в період 1997-1998 років.

Михайлівський Золотоверхий собор розташований за адресою: вулиця Трьохсвятительська, 6, Київ, Шевченківський район. Знаходиться на відстані близько 700 метрів від станції метро “Майдан Незалежності”. Представляє собою чоловічий монастир.

Приналежить до Православної церкви України. Для отримання додаткової інформації можна відвідати офіційний сайт за адресою Archangel.kiev.ua.

Михайлівський Золотоверхий Собор розклад богослужінь

Історія Михайлівського Собору в Києві

Історія Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві розпочалася 11 липня 1108 року, коли князь Святополк-Михайло заклав храм на честь святого Архістратига Михаїла. Серед інших київських церков, ця виділялася тим, що мала золоту баню і отримала назву “Золотоверха”.

Михайлівський собор, зведений з каменю і цегли-плінф, вражав своєю архітектурою. Техніка “мішаної кладки” з голосниками у склепіннях створила вражаючі стіни. Мозаїки і фрески прикрашали його, особливо центральний вівтар. Частина цього декору збереглася до наших днів.

В XII столітті монастир служив місцем поховання для князів. Михайлівський собор був однією з найкращих монументальних споруд давнього Києва, представляючи собою хрестово-купольний храм із трьома нефами. Тут покоїлися мощі святої великомучениці Варвари, привезені до Києва візантійською дружиною князя Святополка.

У 1240 році монстир втратив частину свого величчя через напади хана Батия. Згодом він став центром антиуніатської боротьби за часів митрополита Борецького.

В XVII столітті монастир володів значними земельними просторами, включаючи території Києва та села Бородянка, Трипілля, Мотовилівка. Скит “Феофанія” був відкритий в кінці XVIII століття.

До початку XX століття монастирський комплекс розростався, не зважаючи на пожежі. Собор став семикупольною спорудою, всі бани якого прикрасили червоним золотом. Після Печерської лаври він був другим за чисельністю відвідуванням паломників місцем у Києві. В першій половині XVIII століття на території монастиря з’явилися нові споруди у стилі українського (мазепинського) бароко, зокрема трапезна церква в 1713 році та кам’яна дзвіниця в 1716-1720 роках.

Зведення фортифікаційної огорожі (XVIII століття)

В середині XVIII століття на території Михайлівського монастиря була споруджена кам’яна огорожа фортифікаційного призначення, що мала своєрідне воєнне значення.

Розширення території та Михайлівські готельні номери (XIX-XX століття)

Наприкінці XIX – на початку XX століття на місці монастиря зведені Михайлівські готельні номери, а також розширено кам’яну огорожу, що виходила на Володимирську гірку. Цей період відзначився розбудовою нових споруд та змінами у ландшафті.

Трагедія початку ХХ століття

На початку ХХ століття Михайлівський монастир стикнувся з трагічними подіями. У 1919 році церковні цінності та дари віруючих були конфісковані більшовицькими владарями. Це відзначилося втратою монастирем значних матеріальних та культурних цінностей.

Ліквідація та перетворення в гуртожитки (1922 рік)

В 1922 році Михайлівський монастир було ліквідовано, а житлові приміщення перетворено на гуртожитки для різних соціальних груп. Цей період означав кінець релігійного використання об’єкта.

Руйнування архітектурної перлини (1934—1936 роки)

В 30-і роки XX століття Михайлівський Золотоверхий собор та інші споруди монастиря були знесені у зв’язку з планами радянської влади створити новий урядовий центр. Перед цим руйнуванням проводилася дослідницька робота та переміщення цінних елементів архітектури до музеїв різних міст СРСР.

Рятування мистецтва через переміщення

Перед остаточним знищенням ансамблю української архітектури проведено дослідницьку роботу, а фрески та мозаїки були переміщені до музеїв Москви, Ленінграду, Новгорода та інших міст. Це дозволило зберегти художню цінність та історію цього видатного об’єкта.

Зникнення фресок під час Другої світової війни

Під час Другої світової війни фрески собору неодноразово виносилися та потрапляли в різні руки. Деякі з них, вивезені до Німеччини, знайшли свій шлях до Ермітажу у Ленінграді, ставши частиною його колекції.

Зусилля на відтворення: початок 1990-х років

На початку 1990-х років Українська Православна Церква Київського Патріархату розпочала збір коштів для відновлення собору. Це стало важливим етапом у відновленні об’єкта, але виявилося, що без державної підтримки ця унікальна пам’ятка українського бароко не зможе бути повністю відбудована.

Державна підтримка та відновлення

Довготривала боротьба за відновлення Михайлівського Золотоверхого монастиря завершилася 9 грудня 1995 року, коли Президент Леонід Кучма видав указ, визначаючи відбудову як загальнодержавний пріоритет. Це відкрило новий етап у житті собору та монастиря.

Поступовий відновлення та повернення фресок

Реставраційні роботи розпочалися, і першою відзначилася дзвіниця у стилі українського бароко. Собор було відкрито на День Києва, звучала нова сторінка в історії, в якій відбувалася служба Української Православної Церкви.

Повернення фресок з Ермітажу

В лютому 2001 року чотири фрагменти фресок, що раніше опинилися в Ермітажі, були передані Україні, що стало важливим кроком у збереженні культурної спадщини.