Щороку 9 березня українські люди в різних куточках планети відзначають День народження Тараса Григоровича Шевченка – великого Кобзаря, видатного українського поета і художника. У серцях кожного громадянина нашої країни Т.Г. Шевченко посідає місце національного героя. Своїми життєвими перипетіями і творчістю великий митець надихав патріотів України до боротьби за правду, волю і майбутнє нашого рідного краю.
Як святкують День народження українського пророка Тараса Шевченка?
Тарас Шевченко визнається видатним класиком української поезії, написаної рідною мовою. Його творіння відомі у світі та перекладені безліччю мов. Шевченко також серед відомих українських художників. Його пензлі створили сотні творів, з яких багато втрачено.
Надзвичайно талановитий український поет і художник, прозаїк та етнограф Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в сім’ї кріпака-селянина, який проживав у селі Моринці Черкаської області. Хто міг припустити, що ім’я цього хлопчика одного дня стане відомим на кораблях, його зображення розміщуватиметься на державних банкнотах, поштових марках, що йому поставлять величні пам’ятники та встановлять безліч меморіальних табличок, а також випустять ювілейні монети та заснують різноманітні премії?
Дійсно, один із 300 кратерів на Меркурії отримав ім’я Тараса Григоровича. Діаметр кратера Т. Г. Шевченка становить 137 кілометрів. На території від Бразилії до Китаю встановлено 1384 пам’ятники Кобзареві. Більшість із них, 1256, розташовані на території України, і близько ста розташовані в 35 інших країнах. Нині в Україні 164 населені пункти носять ім’я Тараса Шевченка. Український майстер Микола Сядристий створив найменшу книгу “Кобзар” у світі, розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Її розміри майже в 19 разів менші за найменшу японську книгу. Сторінки настільки тонкі, що їх можна перегортати лише кінчиком загостреної волосинки. Книга зшита павутинкою, а обкладинка виготовлена з пелюсток безсмертника.
Коли будемо відзначати День народження Тараса Шевченка в 2024 – 2025 роках?
Українська Донеччина та творчість Шевченка
У ході своїх багаточисельних мандрів Тарас Шевченко ніколи не відвідував Донеччину, проте цей край мав особливе значення для нього через друзів, родину та його творчість.
Один із його друзів з Донеччини, наказний отаман Азовського та пізніше Чорноморського козацького війська Яків Кухаренко, познайомився з ним у 1840 році. Їхній листувальний контакт тривав протягом багатьох років, збереглися 12 листів від Шевченка та 7 від Кухаренка. Тарас Шевченко присвятив поему “Москалева криниця” саме йому та надсилав свої твори та автопортрет. Цей отаман не лише шанував поета, а й підтримував його морально та матеріально.
6-9 червня 1857 року Тарас Шевченко зустрівся у Лебедині з поетом зі Слов’янська – Михайлом Петренком, автором вірша “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю”. Цей вірш вражаюче вплинув на Шевченка, і він переписав його у свій записник. Для самого Петренка великим визнанням стали слова відомого поета: “Спасибі, братчику! Таким віршам і літати по-соколиному – високо і чисто! Люди заспівають, вітер підхватить…”.
Активним популяризатором творчості Тараса Григоровича був Феоктист Авраамович Хартахай, засновник маріупольських гімназій, педагог, публіцист, історик та громадський діяч. Ще студентом Харківського університету він вступив до гуртка “Освічених українців”, який мав за мету поширення та популяризацію творчості Великого Кобзаря. Пізніше, навчаючись у Петербурзі, він вступив до гуртка, який сам Шевченко створив із студентів Петербурзького університету. Поет подарував Хартахаю примірник свого “Кобзаря”, куди власноруч дописав рядки, вилучені цензурою. 28 лютого 1961 року Феоктист Хартахай був серед тих, хто ніс на своїх плечах труну з тілом Тараса Шевченка від Академії мистецтв до Смоленського кладовища. Подарований йому примірник “Кобзаря” згодом зберігався в родині грецького літератора Приазов’я Леонтія Несторовича Кир`якова.
Пізніше письменники Приазов’я внесуть значний вклад у популяризацію творчості Шевченка. У 1933 році Георгій Костоправ вперше переклав “Заповіт” грецькою мовою, у 1964-му, до 150-річчя письменника було підготовлено рукопис перекладу “Кобзаря” румейською мовою, а у 1993 році в Київському видавництві “Український письменник” “Кобзар” було надруковано мовою приазовських греків.
Багато відомих поетів та письменників Донеччини у своїй творчості зверталися до творів Шевченка.
25 лютого 1899 року, з нагоди 85-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка в Бахмуті в учительській бібліотеці земських шкіл Бахмутського повіту відбулися перші Шевченківські читання, ініціатором яких став місцевий вчитель і поет Микола Чернявський.
Перша публікація щодо вшанування пам’яті Тараса Шевченка на Донеччині була надрукована 30 січня 1911 року в газеті “Народна газета Бахмутського повіту”. У ній зазначалося, що Бахмутська міська дума виділила і передала Шевченківському комітету на відзначення 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка гроші для будівництва пам’ятника поетові у Києві.
18 лютого 1914 року макіївський священик П. Євсеєвський видає вказівку не проводити урочистої панахиди до 100-річниці з дня народження поета, бо царський уряд заборонив відзначати цю дату по всій території імперії за винятком Петербурга. Однак вже 21 лютого газета “Бахмутська копійка” публікує статтю “Крамольний поет”.
Зокрема, у статті зазначалося: “Ледве чи не повсемістно, за винятком столиці, вшанування пам’яті поета не дозволено… безглузда і конфузна для держави картина: народний поет… витравляється з пам’яті народної”. В іншій статті від 24 лютого
“Пам’яті народного батька” зазначено: “…Т.Г. Шевченку не хочуть простити тому, що він писав на своїй рідній мові, для свого рідного народу, жив його життям і приніс йому себе в жертву”.
А Бахмутське музично-драматичне товариство у Народному домі, з нагоди 100-річчя від дня народження українського поета і демократа Тараса Григоровича Шевченка організувало і провело Шевченківські літературні читання, які завершилися театралізованою виставою “Назар Стодоля”. На Шевченківські читання зібралося більше 500 жителів міста і ближніх сіл. Протягом 1914 року товариство виступило із цією виставою перед учнями Кам’янської агрошколи (м. Сіверськ), де навчався майбутній поет Володимир Сосюра, а також, у Слов’янську, Лисичанську, Костянтинівці і Юзівці (нині – Донецьку).
У серпні 1917 року Микита Шаповал, громадський діяч, член Центральної Ради з Донеччини, видав брошуру “Шевченко і самостійність України”. Цього ж року шахтарі соляної шахти “Микола” під час віче розглядали питання виділення грошей на відкриття при правлінні шахти української читальні імені Т. Г. Шевченка. У 1922 році при цій шахті було збудовано клуб імені Т. Г. Шевченка.
Перша книга Тараса Шевченка на території Донеччини вийшла у 1920 році в Маріуполі – збірка творів “Малий Кобзар” (22 сторінки), а у Бахмуті побачила світ ще одна книга – біографічний нарис “Тарас Григорович Шевченко”. Примірник цього видання нині зберігається в Національній бібліотеці ім. В.І. Вернадського в Києві. Бахмутський повітовий революційний комітет прийняв постанову
“на влаштування Дня пам’яті Т. Г. Шевченка асигнувати 50 тисяч карбованців, оголосити 26 лютого 1920 року на території повіту неробочим днем”.
На Донеччині також жили нащадки Тараса Григоровича. На початку 1960-х років у селищі Пантелеймонівка поблизу Горлівки мешкали його правнучки – сестри Ганна Іванівна та Ольга Іванівна Шевченко (їх батько був двоюрідним племінником Тараса Григоровича, а мати — внучкою його брата Йосипа).
Чернеча гора у Каневі
Поховання Тараса Григоровича Шевченка знаходиться у місті Канів на Чернечій горі, що у Черкаській області. У 1939 році тут було встановлено значний пам’ятник – скульптуру Тараса Григоровича. Автором цього монументу є видатний український скульптор Матвій Манізер.
Спочатку на могилі стояв простий курган з дубовим хрестом, що мав вигляд козацького могильника. У липні 1884 року завдяки ініціативі та фінансовій підтримці В. Тарновського, а також завдяки пожертвам, був встановлений меморіальний хрест, виконаний з чавуну. Біля нього була побудована хатина, де була створена “Тарасова світлиця”, що стала популярним музеєм, присвяченим Тарасу Григоровичу. У 1939 році було встановлено пам’ятник, який стоїть на цьому місці й донині.
Неподалік від могили було засновано Канівський державний музей-заповідник Т.Г. Шевченка, де зберігаються архітектурні пам’ятки та меморіальні об’єкти, пов’язані з українським національним героєм.
